Вчитель фізичної культури і принципи фізичного виховання

учитель дітей

Результати спостережень свідчать, що вчителям-початківцям, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, властивий офіційний стиль спілкування зі школярами, тоді як у досвідчених педагогів спостерігається велика різноманітність методів впливу на учнів, способів спілкування з ними. Викладачі з великим стажем роботи обов’язково враховують стан учнів, беручи до уваги те, чим вони займаються зараз і чим займатимуться потім. Згідно з цим і подаються команди або розпорядження, а іноді дітей просять здійснити необхідні дії.
Прагнучи забезпечити дисципліну, молоді вчителі насаджують зауваженнями, роблячи їх найчастіше підвищеним тоном.

Типовою, на наш погляд, помилкою недавніх випускників педагогічних навчальних закладів є те, що вони, даючи багато команд і висуваючи різні вимоги, не завжди вимагають їх виконання. Вихователь має бути людиною вимогливою.

До порушення нормальних стосунків учителя з учнями призводить, зазвичай, нерозуміння учнями вимог до них. У такій ситуації зауваження повисають у повітрі, погіршують обстановку на уроці, створюють нервову атмосферу, позбавляють дітей радості. Недосвідчені вчителі, роблячи зауваження, не враховують різниці між хлопчиками і дівчатками. Причому одна і та ж форма спілкування застосовується з учнями початкових і старших класів.

Неправильні способи спілкування призводять до протиставлення наставника своїм учням. Це наштовхує на пошук інших шляхів “боротьби” за порядок на заняттях. Одним із таких шляхів є профілактичні заходи, що створюють на уроках обстановку, коли порушення будуть просто неможливими. Якщо вчитель досконало опанував навчальний матеріал, він так організує школярів, що на сторонні справи у них просто не залишається часу. Так, уміння поєднати підрахунок при виконанні вправ (менше рахувати) з конкретними методичними вказівками дасть учителеві змогу “звільнити себе” для виконання прямих функцій – вчити.

Хороший робочій атмосфері на заняттях сприяє також прагнення вчителя виправляти типові помилки. При цьому вчитель може »не зауважити” порушень до певного часу, якщо відчуває, що в певній ситуації він ще не може проти них боротись. Але якщо зауваження зроблено, то треба домогтися належної реакції на нього. Форма зауваження повинна залежати від того, свідомо учень порушив дисципліну, чи мимоволі.
Не в усьому треба бачити порушення. Адже заняття фізичними вправами – высокоэмоциональный, а учням притаманно виражати свої емоції. Показником майстерності вчителя, без сумніву, є уміння гасити негативні емоції і закріплювати позитивні. Треба частіше акцентувати увагу на успіхах учнів і використовувати цей прийом у роботі зі слаборозвинутими дітьми, дівчатами, першокласників.

Результати досліджень психологів свідчать про те, що вже трирічні діти здатні виконати завдання лише в тому випадку, коли їм зрозумілий сенс завдання. Запорука успішної роботи – це сприйняття завдання як “потрібного мені”. Тільки тоді можна сподіватися на перехід від “чистого виконавства” до співдружності, а надалі – до самостійності.

У роботі зі школярами не можна обмежуватися тільки вказівками вчителя. Доцільно широко налагодити зворотний зв’язок, більше питати самих учнів, щоби знати, як вони розуміють учителя. Л. Толстой, аналізуючи стосунки в Ясно-Полянській школі, виявив, що багато чого можна навчитись у своїх учнів. Він підкреслював, що виховання дітей сприяє самовдосконаленню педагога. Адже між суб’єктами виховання виникає причинна залежність. Вчинки і дії вчителя змінюють поведінку учнів, викликають їх дії, які, в свою чергу, впливають на форми, методи та засоби діяльності вчителя. Отже, для характеру динаміки взаємодії вирішальне значення мають обидва суб’єкти, але особливо, учні. Невипадково останнім часом зріс інтерес кращих учителів до оцінки їхньої діяльності з боку учнів.
Отже, вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учителеві учня, тим вищий його професіоналізм.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.
Генезис проблеми взаємин учителя й учнів засвідчує, що прогресивна вітчизняна педагогічна теорія і практика вирішальну роль у формуванні цих взаємин відводила вчителеві, який повинен бути до цього спеціально підготовленим. Головним суб’єктом виховної діяльності прогресивні педагоги-просвітителі вважали учня, а тому намагалися пробуджувати його активність, самосвідомість і саморозвиток.

Ст. Сухомлинський вважав педагогічно доцільні стосунки одним із найголовніших напрямків роботи у школі. Він пояснював, що мудрість влади людини над людиною, а тим паче дорослої людини над дитиною – це майстерність, глибоке сердечне проникнення у світ дитячих думок і почуттів. Він переконливо довів, що характер відносин педагогів і дітей залежить від професіоналізму вчителя [79].
Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розв’язанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загально педагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності, включаючи і рухові.

Зазначимо, що робота вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу тут рухового компонента, є розумовою. Результатом його професійної діяльності залежать, як і у вчителів інших предметів, головним чином, від широти й гнучкості розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями медико-біологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп’ютерних технологій.